Mark Ostromogilsky (marko19511) wrote,
Mark Ostromogilsky
marko19511

  • Mood:
  • Music:

Ответы истории

Тут товарищ интересовался есть ли толковый разбор темы "чернопиджачников". Ему, видите ли, "надоело слушать". Этот пост я пишу не для него, а для тех, кто не зашорен сказками, которыми заполнены страницы книг российских "исследователей" Типа Мединского или Старикова. Оба, кстати, не историки.

Можно говорить, что украинские историки "тенденциозны", но почему бы не убедить российских историков на основании имеющихся документов опровергнуть утверждения украинских историков. Но российские историки заняты другими делами "в пользу России".

Можно конечно считать утверждение Мединского "Миф: США создали для СССР гигантскую благотворительную систему ленд-лиза, по которой русских заваливали самолётами, танками, пулемётами, винтовками, продовольствием" правдой. Или можно считать правдой утверждение Старикова что мифический "Запад" был причиной небывалого голода 1933 года. Но правдой они от этого не станут. Как не станет правдой утверждение российского президента, что Россия выиграла бы войну и без Украины.

Вашему вниманию предлагается работа украинского историка, кандидата исторических наук Людмилы Викторовны Рыбченко, заведующей научно-исследовательского отдела музея Великой Отечественной войны. "Советские войсковые мобилизации 1943 года на территории харьковской и Луганской областей". УДК: 94(477)«1941/1945».
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_22/Gileya22/I10.pdf

[Гугл-переводчик вам в руки.]Гугл-переводчик вам в руки.

1
УДК: 94(477)«1941/1945» Рибченко Л.В.
Радянські військові мобілізації 1943 року на території
Харківської та Луганської областей
Розглядаються загальні тенденції мобілізаційної політики на період
початку визволення України та аналізуються її нововведення у частині
мобілізації населення з щойно визволених територій. На конкретних
прикладах висвітлюється процес мобілізації та використання нового
поповнення у ході боїв на території Харківської та Луганської областей. Зроблено висновок про невідповідність фактичного проведення мобілізацій згідно із задекларованим правилам.
Ключові слова: Велика Вітчизняна війна, визволення України від німецько-фашистських загарбників, людські мобілізації, поповнення армії, армійський запасний стрілецький полк.
Існують історичні події, над якими не владний час. Серед них особливе місце належить Великій Вітчизняній війні. Ця війна поділила історію ХХ століття, поділила країни, народи, життя її учасників. Пам'ять про неї є невід'ємною частиною історичної свідомості багатьох країн, у тому числі й нашої Батьківщини.
У незалежній Україні триває процес переосмислення українського виміру в минулій війні. Ця тема постійно перебуває в епіцентрі гострих політичних та наукових дискусій. Зважуються воєнні злочини, заподіяні народові як нацистською, так і комуністичною сторонами. Попри чималі кількісні показники виданих останнім часом наукових праць, багато питань, надзвичайно важливих для розуміння суті минулих подій для історії України, усе ще залишаються недослідженими. Однією з таких малодосліджених тем є проблема радянських військових мобілізацій на території України під час
її визволення та участь щойно призваного місцевого поповнення у наступальних боях.
Проблеми людських військових мобілізацій вітчизняні науковці
порушили у 1990-х рр. Одним із перших окреслив основні аспекти теми

2
М.В. Коваль. Нині вивченням загальних моментів мобілізаційного процесу
та використання поповнення займаються В.Ю. Король, В.А. Гриневич, І.Т. Муковський, О.Є. Лисенко та інші вчені.
Пропоноване дослідження підготовлене на джерелах, які раніше були недоступні широкому колу істориків і мало використовувалися в наукових працях, зокрема: архівних документах Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, Центрального державного архіву громадських
об'єднань України, документів військкоматів України та фондів
Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.
Метою роботи є висвітлення загальної радянської військової
мобілізаційної політики на період початку визволення України та з'ясування прикладів її втілення у ході боїв на території Харківської та Луганської областей.
1943-й рік став вирішальним на радянсько-німецькому фронті. У ході Курської битви відбувся корінний перелом у боротьбі - радянські війська перехопили стратегічну ініціативу, в результаті чого вже до зими була визволена майже вся Лівобережна Україна, відбулося форсування Дніпра, звільнення м. Києва.
З початком визвольних боїв відновився перерваний роками окупації процес радянських військових мобілізацій, умови якого значно різнилися від існуючих на початку війни.
Після контрнаступу під Москвою у грудні 1941р. (захоплений аналогією з 1812-м роком) Сталін вважав, що саме 1942-й рік стане останнім роком війни. У своєму директивному листі № 03 від 10.01.1942р. він писав: «Наше завдання полягає у тому, аби не дати німцям перепочинку, змусити їх використати свої ресурси ще до весни й забезпечити таким чином повний розгром гітлерівських військ у 1942-му році» [1,39].
Готуючись до наступу, Верховний головнокомандувач розумів
необхідність людського поповнення діючої армії. Він вдався до
неординарного рішення - надав армії право самій поповнюватись на

3
звільненій території. Командуванню Воронезького, Південно-Західного,
Донського, Сталінградського, Закавказького фронтів був направлений наказ
Ставки ВГК № 089 від 9.02.1942 р. «Про призов до Червоної Армії
громадян, що мешкають на визволених від окупації територіях» [2,арк.41].
У ньому йшлося про те, що, оскільки діюча армія повинна своєчасно
отримувати поповнення живою силою, а підготовлений військовий
контингент тилу через транспортні труднощі затримується в дорозі й прибуває в діючі частини несвоєчасно, військові ради армій отримують дозвіл самостійно поповнювати свої частини живою силою у ході наступу. Призову підлягали громадяни визволених від окупації територій у віці від 17 до 45 років з числа тих, хто раніше не призивався в РСЧА. Також усім арміям
наказувалось терміново сформувати запасні полки (АЗСП), які повинні
здійснювати практичний відсів, призов й бойову підготовку даного
контингенту у мережі дії своїх армій.
У 1942 р. скористатися даним наказом не судилося. Хоча на різних ділянках фронту були проведені ряд наступальних операцій, серед яких:
Барвінківсько-Лозівська, Керченсько-Феодосійська, проте очікуваного
повномасштабного наступу не відбулось. Натомість становище на фронті стало ще більш складним для радянських військ, оскільки був втрачений Крим, Севастополь, відкрито шлях до Волги та Кавказу. Повною мірою дія наказу № 089, що став для України ключовим у питанні радянських військових мобілізацій, виявила себе в 1943р. та збіглася з визволенням східноукраїнських земель.
На початок 1943 р. у Радянській армії основна маса ресурсів
військовозобов'язаних до 46 років й призовників 1922-1923 рр. була вже
вичерпана. 1941-1942 р. стали роками найбільших людських втрат. За
перший період війни, враховуючи й Сталінградську битву, Радянська армія втратила 11 млн. 162 тис. чол., у тому числі безповоротні втрати склали 6
млн. 155 тис., санітарні - 5 млн. 7 тис. чол. [3,157]. Армії конче було
необхідне поповнення.

4
Дати фронтам якомога більше людей стало головним завданням Ставки
ВГК та НКО. Упродовж 1942-1943 рр. світ побачила низка наказів з питань військово-облікової та мобілізаційної політики. Серед них були й такі, що пом'якшували колишні обмеження за політичними мотивами. Категорії громадян, доступ яких до зброї був категорично заборонений до війни через
їхню політичну неблагонадійність, ставали новим джерелом поповнення
діючої армії людськими резервами.
Зокрема, на початку 1942 р. переглядались карні справи в'язнів, а також спецпоселенців (розкуркулених), які перебували в розпорядженні ГУТАБУ [4,42]. Переглядалось чимало контингенту різного ґатунку будівельних батальйонів та робітничих колон - формувань, де використовувалася примусова праця осіб, відрахованих зі стройових частин з політико- моральних міркувань. Наказ НКО № 0283 від 14.04.1942 р. «Про роботу військкоматів з обліку військовозобов'язаних та їх призову» значно знизив
планку відсіву цих людей, тим самим скасовуючи існуючі до цього установки [5,71].
10 лютого 1943 р. Ставкою ВГК була видана директива № 089 про недопустимість огульного зарахування людей, у тому числі й призовників у категорію осіб, відсіяних з політико-моральних міркувань [6,88]. Відтепер керівництвом до дії стала сталінська теза: «Син за батька не відповідає».
Це означало, що анкетні дані на зразок «батько засуджений» або «брат
вилучений органами НКВС» більше не бралися до уваги при зарахуванні до лав Червоної армії.
На перший погляд наказ Ставки ВГК № 089 від 9.02.1942 р. «Про призов до Червоної армії громадян, що мешкають на визволених від окупації територіях», теж стоїть у низці таких доволі ліберальних нововведень, адже ще донедавна у своїх промовах та наказах Сталін засуджував людей, які
залишилися на окупованій території, військовополонених називав
«дезертирами», родини яких підлягали репресіям. Тепер ці люди мали

5
можливість вільно легалізуватися, потрапити до лав діючої армії,
відзначитись, отримати нагороди.
Певною мірою підтверджує таку думку й директива Ставки ВГК № 46015 від 29.01.1943 р.[6,72]. «Про виведення військових частин у резерв фронтів». Після перемоги під Сталінградом (в очікуванні наступальних боїв)
командувачам військ Південно-Західного, Південного та Північно-
Кавказького фронтів було наказано з лютого 1943 р. розпочати виведення у
резерв найбільш виснажених стрілецьких з'єднань для їх
доукомплектування та відпочинку з подальшим введенням їх у бій. У якості
людського поповнення частин, що виводились, необхідно було
використовувати мобілізоване у визволених районах поповнення, а також маршове, що направлялося фронтам за планом Головупраформу.
Таким чином, за даною директивою щойно визволене поповнення на рівні з маршовим мало проходити навчання та влитися до складу діючої армії в тилу фронтів - за сотню кілометрів від лінії фронту.
Проте в наступі 1943-го року запланованих сил виявилось недостатньо. Розглядаючи далі хід мобілізацій на території України, ми постійно будемо стикатися з разючою невідповідністю офіційних наказів й методів їхнього
практичного виконання. Усі лояльні нововведення жодним чином не
відміняли підозрілості й недовіри стосовно осіб політично засуджених радянською владою, так і тих, що перебували на окупованій території й були прийняті до лав Червоної армії.
З самого початку визвольних боїв на території України радше правилом, ніж винятком, стали два основних порушення порядку мобілізації - використання щойно мобілізованих, погано озброєних і непідготовлених у військовому плані людей в найближчих боях, обходячи армійські запасні полки, а також практика мобілізацій поповнення військовими частинами, дивізіями та навіть полками без огляду на жодні інструкції. Особливо значними ці порушення були в першу декаду 1943 р., коли відбувалися
ситуативні бої на східноукраїнських територіях і фронт був нестабільним.

6
З січня по березень 1943 р. на території України були проведені
Ворошиловградська (29.01 - 18.02.1943 р.) та Харківська (02.02.-03.03.1943 р.) наступальні операції. Незважаючи на те, що вони не були остаточно
успішними, частина населених пунктів Донбасу та Слобожанщини була
визволена від ворога. Це, зокрема, міста Ворошиловградської області:
Ворошиловград, Краснодон, Свердловськ, Ровеньки, Старобєльськ,
Куп'янськ, Ізюм та інші. 16.02.1942 р. був визволений Харків, та рівно через місяць столиця Слобожанщини знову була окупована ворогом.
За цей період десятки тисяч щойно мобілізованих чоловіків поповнили частини фронтів. За донесенням штабу Воронезького фронту за період з
1.01. - 1.03.1943 р. до складу частин фронту - 3-ї гв. танкової, 40-ї, 60-ї та
38-ї армій було мобілізовано 33 080 чол. з раніше окупованих територій [7,арк.300]. Упродовж 20-ти днів березня 1943 р. - 20 899 чол.[7,арк.301].
З них на 5.02.1943 р. - 6 380 чол. колишніх військовополонених та
оточенців [7,арк.58].
Про масштаби мобілізаційного процесу на той час свідчить телеграма
Управління комплектування 40-ї армії Воронезького фронту командирові
169-го АЗСП від 24.03.1943 р., в якій йшлося про необхідність терміново
переключити усіх представників полку на проведення мобілізації у
прифронтових районах дій армії, а також усе мобілізоване поповнення, що
зустрінеться по дорозі, перехоплювати й направляти у свій полк [8,арк.67].
Варто зауважити, що за таких масштабів призову АЗСП здійснювати покладені на них завдання - проводити військову та політичну підготовку нового поповнення, а також перевіряти та відсівати «ворожі елементи» - практично не мали змоги. Часом вони «розбухали» до розмірів дивізій.
У березні 1943 р. командир того самого 169-го АЗСП 40-ї армії
Воронезького фронту доповідав командуванню фронту наступне: «Прошу негайно втрутитись через штаб фронту та затвердити рішення про негайне відведення за р. Дон мобілізованих та бувших в оточенні та полоні наших бійців, оскільки в полку, разом з мобілізованими місцевими РВК та

7
пересильним пунктом НКО, зосередилось до 20 тис. чоловік, що дуже
перешкоджає формуванню, навчанню та обмундируванню маршових рот»
[8,арк.62]. Зрозуміло, що за таких умов якість військового навчання,
обмундирування, озброєння була сумнівною. Не в останню чергу з цієї причини армійські призовні комісії направляли щойно мобілізованих прямо у військові частини, оминаючи запасні полки.
14 лютого 1943 р. був визволений перший обласний центр України - м. Ворошиловград (Луганськ). Уже через 2 дні в місті почався військовий призов, який проходив зі значними порушеннями. Про це йдеться в спеціальному донесенні наркома внутрішніх справ УРСР В.Т. Сергієнка: «У визволених від німецьких окупантів районах призов до Червоної армії громадян призовного віку 1925-1893 р.н., які залишились на тимчасово окупованій території, почався одразу ж після вигнання окупантів. Відповідно до наказу командувача Південно-Західного фронту №1 були укомплектовані
призовні комісії з місцевого активу під головуванням представників
Південно-Західного фронту. Призовні комісії були створені у всіх районах Ворошиловградської області, визволених від окупантів. У м. Ворошиловград
таких комісій було чотири []. Станом на 15.03.1943р. у районах
Ворошиловградської області було призвано й передано до військових частин Південно-Західного фронту 37 452 чол., у тому числі придатних до стройової - 25674, до нестройової - 5074, колишніх оточенців і військовополонених - 6 704 (зараховані до запасних частин). По м. Ворошиловград до діючої армії направлено 6 252 чол., у запасні частини - 455чол.» [9,арк.123-125].
З наведеного вище можна констатувати, що під час проведення мобілізації на території Ворошиловградської області призовні комісії відправляли військовозобов'язаних не до запасних полків, а одразу до військових частин.
Одне порушення провокувало за собою й інші. Безвідповідальне офіційне ставлення до поповнення, а також певною мірою військова необхідність призвели до того, що мобілізацію на визволеній території

8
почали проводити не лише офіційні призовні комісії, а й майже всі військові
частини, що входили до складу діючої армії, дивізій та навіть полків.
У звіті наркома внутрішніх справ УРСР В.Т. Сергієнка йдеться й про цю проблему: «Зареєстровані факти, коли командири підрозділів РСЧА припустились порушення наказу фронту в частині призову у визволених районах від окупантів. Обминаючи призовні пункти, вони поповнювали свої підрозділи самостійно, проводячи мобілізацію громадян призовного віку. Як результат - на фронт потрапили особи, які не пройшли жодної військової підготовки, особливо молодь 1925 р.н., крім того, до лав діючої армії проникали ворожі елементи, наприклад, висуванці німців, їхні посібники й
зрадники.» [9,арк.125-127].
Не маючи жорсткого контролю ні щодо кількості та якості мобілізацій, ні щодо використання поповнення, командири військових частин проводили мобілізації, не дотримуючись жодних інструкцій та умов. Зазвичай, вони одразу використовували поповнення у наступальних боях.
Факти такої мобілізації ретельно приховувались, проте на них нерідко можна натрапити у різних альтернативних джерелах.
У донесенні похідної групи ОУН про перше визволення м.
Лисичанська Ворошиловградської області від 10.02.1943 р. зазначені такі факти: «Чоловіки, які не виїхали з німцями, по приході до міста червоних добровільно вступили в ряди Червоної армії; ті, що не пішли добровільно, були змобілізовані (роки: 1888-1925) і, не зважаючи на те, що ніколи до цього часу не служили в армії і не вміють користуватися гвинтівкою, були відправлені на передову лінію фронту. Обмундирування їм не давали, і тому матері й жінки дуже легко відшукали після відступу червоних серед убитих і ранених червоноармійців своїх чоловіків і синів» [10,197].
Німецькі ж військові джерела повідомляли, що після першого взяття Харкова навесні 1943 р. було мобілізовано в Червону армію близько 15 тисяч осіб віком від 15 до 45 років, яких без підготовки відправили на фронт. Ці чоловіки були вдягнені в цивільний одяг і практично не мали зброї

9
(1 гвинтівка припадала на 5—10 осіб). Німці їх називали Beutesoldatenen
(«трофейними солдатами») [11,5].

Підтвердженням правдивості наведених фактів може слугувати Книга
Пам'яті України - 250-томне Меморіальне видання, в якому зібрані стислі біографічні відомості про загиблих в усіх областях України. Зокрема, у списках мобілізованих і загиблих в одному й тому ж 1943-му році значаться 1 240 чол. віком від 15 до 61 років. Їхні характеристики за віковою ознакою такі: старших від 50-ти - до 61-го року полягло 38 чол., серед молодих найбільше (371 чол.) загинуло 18- річних, на другому місці 17-річні - 110 чол., 16- річних бійців загинуло - 27 чол, 15-річних - один [12].
За підрахунками по списках загиблих мешканців м. Лисичанськ за
перші два тижні після визволення на околицях міста полягло 89 щойно мобілізованих мешканців, серед яких 34 чол. - вісімнадцятирічні юнаки [13].
Частково кидати у бій ненавчених, щойно мобілізованих юнаків та бійців похилого віку змушували радянське командування запеклі бої, значні втрати та несприятливі обставини військових операцій.
Саме за таких обставин потрапив на передову 18-річний Сашко Ольшанський із с.Ольшани Троїцького району Ворошиловградської області, чиї матеріали зберігаються в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. У своїх спогадах він писав: «12 грудня 1942 р. пораненим лейтенантом з 58 гв. сд був мобілізований під час визволення села. Військкомату та інших органів влади на той час ще не було. У складі маршової роти прибув до Лозової на поповнення 58 гв. сд, що саме забезпечувала своїми бойовими діями у місті вихід з оточення угруповання радянських військ у районі станції Лозова. Не встигнувши прийняти присягу, ми одержали таке бойове хрещення - бої в оточенні. При виході з оточення довелося знищити всі штабні документи, тому ті, хто загинули у Лозовій, дотепер вважаються пропалими безвісти, а ті, хто вийшов з оточення, вдруге приймали присягу» [14,арк.9-10].

10
Дивізія, в якій воював О. Ольшанський, брала учать у
Ворошиловградській операції у складі 1-ї гв. армії Південно-Західного фронту. 23.01.1943 р. війська зайняли рубіж оборони на лівому березі р. Сіверський Донець й три тижні вели жорстокі бої на підступах до Ворошиловграда. На цей момент дивізія мала 40% особового складу (4,5 тис. чоловік) від штатної кількості (11,4 тис. чоловік) і таку ж кількість озброєння [14,арк.18].
12 лютого 1943 р. 58 гв. сд одержала наказ передислокуватися в район м. Лозова для підсилення угруповання радянських військ у ході відбиття контрударів противника по лівому крилу Воронезького та правому крилу
Південно-Західного фронтів. Завершивши свій 250-кілометровий
форсований марш уздовж лінії фронту по розбитих донбаських шляхах, у люту хуртовину, коли температура сягала 26-30 градусів морозу, 24 лютого дивізія вступила в Лозову. Менше ніж за годину в місті почалися масовані бомбардування та обстріл, з'явилися мотопіхота й танки противника. Оскільки сусідів на флангах дивізія не мала, розраховувати на підтримку не доводилося. Понад 3 доби тривав запеклий бій. Попри надзвичайну мужність і витривалість оборонців, надвечір 27 лютого поріділі підрозділи 58-ї гв. сд. було оточено в Лозовій. Рештки дивізії проривались окремими групами з оточення і згодом були виведені на доукомплектування до м. Куп'янська Харківської області. Станом на 03.03.1943 р. у дивізії нараховувалося 1 489 чоловік, 3 гармати, 7 мінометів [14,арк.22].
Схожі події відбувалися й у смузі 38-ї армії Воронезького фронту. У ході Харківської операції армія вела наступ на обоянському напрямку й мобілізації проводила переважно на території Курської та Воронезької областей, зачепивши з українських територій лише Краснопільский район Сумської області. Напружені бої, значні втрати, постійний недокомплект
особового складу, а також складні тактичні завдання змушували
командування щойно мобілізоване поповнення використовувати одразу, не направляючи навіть до запасних полків. У цьому нас переконує армійський

11
звіт про проведення мобілізації станом на 25.03.1943 р. За період з 25.01. -
1.03.1943 р. армією мобілізовано й передано до військових частин - 11 064 чол., з них лише 530 чол. пройшли через запасний полк. За період з 1- 25.03.1943 р. - 15 042 чол., з яких лише 1 825 були в запасному полку [7,арк.151].
Таким чином, уже на першому етапі визвольних боїв на території
України практика проведення мобілізації та використання нового
поповнення у боях не відповідала задекларованим правилам в офіційних наказах та інструкціях. Мобілізації проводили не лише армійські призовні комісії, а й військові частини, що діяли на передовій радянсько-німецького
фронту. Поповнення одразу потрапляло у бій, минаючи запасні полки,
певною мірою ці порушення були обумовлені військовою необхідністю. Відбувалися жорстокі бої з перемінним успіхом. Окремі міста та села, зокрема Ворошиловградської області, неодноразово переходили з рук у руки.
Проте заздалегідь не виправдана практика введення у бій
непідготовленого поповнення була для РСЧА не новою. Ставлення до
солдата лише як до «бойової одиниці», сформоване з перших днів війни, на
1943 р. не змінилося. Крім того, воно ускладнилось упередженим
ставленням стосовно нового поповнення, що перебувало на окупованій
території. Усе це передбачало не зменшення втрат радянських бійців, а
навпаки, їх збільшення. «Гарматним м'ясом» для майбутніх перемог мали
стати щойно мобілізовані з визволених територій України. Проблема
подальшого проведення радянських військових мобілізацій на території
України та використання нового поповнення вимагає ґрунтовного
дослідження, оскільки є складовою українського виміру в минулій війні.
Література
1. Русский архив. Т.16 (5-2). Ставка Верховного Головнокомандования.
Документы и материалы. 1942. - М.,1993. - 624 с.

12
2. Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації (далі -
ЦАМО РФ). - Ф.209. - Оп.999. - Спр.446.
3. Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СРСР в войнах,
боевых действиях и военных конфликтах. - М., 1993. - 415 с.
4.Шашков В.Я. «Ликвидированный класс» на защите Родины. // Военно - исторический журнал. - 2001. - № 4. - С. 42-47.
5. Русский архив. Т.23 (12-1). Генеральный штаб в годы Великой
Отечественной войны. Документы и материалы. - М.,1993. - 328 с.
6. Русский архив. Т.16 (5-3). Ставка Верховного Головнокомандования. Документы и материалы. 1943. - М.,1993. - 360 с. 7.ЦАМО РФ. - Ф.203. - Оп. 2870. - Спр. 24.
8. Там само. - Ф.169 Азсп. - Оп. 14309с. - Спр. 1.
9. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1. - Оп. 23. - Спр. 524.
10. Сергійчук В. Український здвиг: Наддніпрянщина. 1941-1955. - К., 2005. - 833 с.
11. Гриневич В.А. Військові мобілізації в Україні 1943-1944 років. // Дзеркало тижня. - 3-9 вересня 2005р. -№ 34 (562).
12. Підрахунки виконані автором по Книзі Пам'яті України. Луганська область. Т.1-2. - Луганськ, 1994.
13. Підрахунки виконані автором по Книзі Пам'яті України. Луганська область. Т.1. - Луганськ, 1994.
14. Фонди Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. - КВ-133469. Характеристика бойового шляху воїнів 58-ї гв. стрілецької дивізії (машинопис). - К.,1980.
Рыбченко Л.В. Советские воинские мобилизации 1943 года на
территории Харьковской и Луганской областей
Рассматриваются общие тенденции советской воинской
мобилизационной политики в период начала освобождения Украины, анализируются ее нововведения, в части проведения мобилизации населения с

13
недавно освобожденной территории. На конкретных примерах освещается
непосредственный процесс мобилизации и использования нового пополнения в ходе боев на территории Харьковской и Луганской областей. Сделан вывод о
несоответствии фактического проведения мобилизаций с
задекларированным правилами.
Ключевые слова: Великая Отечественная война, освобождение
Украины от немецко-фашистских захватчиков, людские мобилизации,
пополнение армии, армейский запасной стрелковый полк.


Rybchenko, L.V. Soviet Military Mobilizations in 1943 in the territories
of the Kharkov and Lugansk Regions


The article analyzes the general tendencies of the Soviet military mobilization
policy in the period of the beginning of the liberation of Ukraine as well as its innovations with regard to the mobilization campaign in the newly liberated territories. It cites a series of clear examples to illustrate the mobilization process and the use of new reinforcements in action in the territories of the Kharkov and Lugansk regions. The author arrives at the conclusion that the mobilization practice did not adhere to the established rules.


Key words: the Great Patriotic War, the liberation of Ukraine from the Nazi
invaders, military mobilizations, reinforcements, army reserve rifle regiment.

Людмила Рибченко, завідувач науково-дослідного відділу музею Великої Вітчизняної війни.
http://1tv.com.ua/uk/news/2012/11/11/29971
Subscribe

  • Еще из серии "Апология Зеленского"

    Некоторым будет полезно почитать. "Реформа Судов от Зеленского. Садитесь поудобнее, это эмоциональный шорт-рид. ЭТО PIZDEC!!!! ETO EBANII…

  • Й року не минуло...

    ...А всього одинадцять місяців на сьогодні. 11 місяців помножити на 20 тисяч доларів на місяць, це буде... Дохуя буде! І яка ж політична сила…

  • Історичне...

Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments